регистан

Стаття опублікована у № 5 журналу НВ від 10 лютого 2022 року

«Узбекистан зараз — як Україна 20 років тому», — зізнається Давид Долганов, директор із розвитку української алкогольної компанії Global Spirits в цій центрально­азійській країні.

Українські компанії, як і інвестори з усього світу, сьогодні спрямовують свої погляди в бік Узбекистану, щоб долучитися до країни, що саме пішла вгору. З-поміж усіх країн, що відносять до умовного пострадянського світу, його економіка сьогодні вважається найдинамічнішою. За оцінками рейтингової агенції Fitch, ВВП країни торік збільшився аж на 6,2 %, а в 2022—2023 роках зростатиме в середньому на 5,7 %. Це краще за сусідів і набагато істотніше, ніж зростають економіки багатьох європейських країн.

Отже до Узбекистану потягнулися десятки українських компаній з таких різних галузей, як ритейл та фармацевтика, авіабудування та логістика. Десятки українських топменеджерів та сотні професіоналів спокусилися можливостями узбецької економіки, яка до того ж готова платити дуже непогані зарплати. Тепер вони — ташкентці та самаркандці, а не кияни та львів'яни.

«Зараз економіка [Узбекистану] відкрилася для торгівлі та інвестицій, бізнес-клімат суттєво покращився, — пояснює Юлій Юсупов, директор узбецького Центру економічного розвитку. — Це привертає увагу та змушує активізуватися як торгових партнерів, так і інвесторів».

І хоча робити бізнес в Узбекистані непросто — місцева валюта менш стабільна за гривню, є дефіцит освічених кадрів, юридичних послуг, та й тутешні суди не завжди здатні швидко владнати суперечки в інте­ресах бізнесу, — все ж українські компанії вирішили ризикнути.

А ризикувати є заради кого: якщо протягом останніх 20 років населення України, за даними Світового банку, зменшилося на 4 млн людей, то в Узбекистані, навпаки, стрімко зростало. Ще у 2002‑му тут налічувалося 25,3 млн громадян, а сьогодні — 34,2 млн. А це вже обсяги справді великої економіки споживання.

Ірина Федець, економістка та керівниця відділу міжнародних проєктів соціологічної групи Рейтинг, називає чотири причини інтересу українських компаній до Узбекистану: постійне зростання ВВП, якісна демографія, низька конкуренція на локальному ринку та зацікавленість узбецьких підприємців у тому, щоб робити бізнес саме з українськими партнерами. До того ж на вулицях великих узбецьких міст превалює російська мова, що робить бізнес-середовище зрозумілим для компаній з берегів Дніпра.

Усе це підштовхує великі інвестиційні консалтинги робити оптимістичні прогнози щодо майбутнього Узбекистану, закликаючи вкладати гроші в його економіку. «Молоде населення Узбекистану, висока інвестиційна активність та реформи, які усунули дисбаланси та стали стимулом для розвитку приватного сектору, підтримують сподівання на дуже хороші перспективи зростання», — йдеться в нещодавньому аналітичному звіті агенції Fitch.

Український бізнес вирішив дослухатися до цих порад.

инфографика

Інфографіка: НВ

Пригоди українців в Узбекистані

Одним із піонерів — відкривачів узбецького ринку став український фармацевтичний велетень Фармак. Він почав постачати свою продукцію на тутешній ринок ще за часів СРСР, отже має тут напрацьовані контакти. А зараз роль центральноазійської країни в експортному портфелі компанії Фармак досить значна: за результатами 2021 року його частка в загальному експорті до пострадянських країн становить 50 %.

«З погляду фармацевтичного ринку, це четвертий за розмірами ринок регіону, який уже випередив Білорусь та зростає високими двозначними темпами, — пояснює Антон Зубов, директор Фармака з маркетингу і продажу регіону СНД. — Ми не виключаємо, що за два-три роки Узбекистан вийде на третє місце, випередивши Казахстан за обсягами ринку».

а.зубов фармак

 

УКРАЇНА ЯК ІНВЕСТОР: Антон Зубов, топменеджер компанії Фармак, прогнозує зростання фармринку Узбекистану, де його роботодавець планує збудувати завод, інвестувавши в нього для початку $10-15 млн / Фото: Ivan Lyubysh-Kirdey

І якщо всі ці роки Фармак лише постачав до Узбекистану медичні препарати, то зараз вирішив посилити свої позиції, збудувавши тут власне виробництво. Компанія вже підготувала проєкт будівництва, інвестиції в яке на першому етапі можуть сягати $ 10−15 млн. Є проблеми з оформленням прав власності на землю, що для нерезидентів зробити непросто, але проєктом опікується Державна агенція з розвитку фармацевтики Узбекистану. Саме ця агенція розвиває спеціалізований фармацевтичний кластер біля столичного Ташкенту.

Інші гравці українського фарм­ринку також дивляться в бік Узбекистану із цікавістю — компанія Ікар планує постачати сюди шприци, катетери та крапельниці, а підприємство Лекхім розпочало будівництво заводу.

Досвід компанії Фармак став важливим для інших компаній з України. А ще — політичні реформи президента Узбекистану Шавката Мірзійоєва. Той прийшов до влади у 2016‑му та оголосив курс на економічну лібералізацію, яка включала запровадження ринкового курсу узбецького сома, приватизацію держкомпаній та держбанків, а також активну роботу із залучення іноземних інвестицій. До цього економіка країни була практично закритою для світу, подекуди прочиняючи двері лише для Росії та Китаю.

«Починаючи з 2016‑го ми бачимо, як узбецький уряд суттєво змінив свою економічну політику, — пояснює НВ Лука Анческі, професор євразійських студій в Університеті Глазго. — Уряд вирішив сконцентрувати програму реформ на економіці, але робить замало для впровадження верховенства права, тому економічні зміни не тягнуть за собою зміни політичні».

Так, спостерігаючи зміни в бізнес-середовищі Узбекистану, у 2020‑му на ринок цієї країни вийшов український сервіс онлайн-доставки Zakaz. Коли на батьківщині цей сегмент став надто насиченим через зростання популярності конкурентів — Glovo та Rocket, компанія вирішила розширити географію свого бізнесу.

Результатами диверсифікації Zakaz задоволений. Середня кількість замовлень на одного клієнта у 2021‑му зросла вдвічі, в той час як середній чек теж демонструє зростання та становить наразі $ 26,6.

Команда компанії у Ташкенті складається з чотирьох десятків спеціалістів, а попит на доставку зростає. Якщо ще кілька років тому місцевий продуктовий ритейл мав лише двох великих гравців — мережі Makro та Korzinka, то протягом 2021‑го сюди зайшли такі гіганти, як французька мережа Carrefour, казахська Magnum та російська Доброцен.

«Узбекистан — це країна колоритних, відомих на весь світ східних базарів, позиції яких здавалися непорушними протягом століть, — розповідає Євген Нетреба, комерційний директор Zakaz. — Однак зараз на місці традиційних ринків дедалі частіше з’являються сучасні торговельні комплекси з продуктовими супермаркетами».

Стрімкий розвиток узбецького ритейлу став сигналом для ще однієї української компанії — Rozetka. Вона не могла пройти повз споживчий ринок країни, де мешкають 25,1 млн власників мобільних телефонів (проникнення 76 %), 18,3 млн користувачів інтернету (проникнення 55 %) і 3,2 млн користувачів соцмереж (проникнення 9,6 %).

Саме через ці цифри вже в листопаді 2021‑го запрацював сайт Rozetka.uz, який обіцяє доставку протягом 24 годин у межах Ташкенту, також у місті відкриваються точки видачі товарів.

«Я вкрай обережний у прогнозах, але, схоже, ринок цієї 35‑мільйонної країни дуже живий, і ми розвиваємося навіть швидше, ніж планували, — розповідає Владислав Чечоткін, співзасновник онлайн-ритейлера. — Наразі бачимо великий попит від Самарканду, Намангану, Андижану, Бухари та Фергани».

д.долганов GS

 

ЯКОМОГА БІЛЬШЕ І ЯКНАЙ­ШВИДШЕ: Давид Долганов, директор із розвитку компанії Global Spirits в Узбекистані, планує вийти на частку у 25% місцевого ринку продажу алкоголю до кінця 2022 року / Фото: DR

Можливості місцевого ритейлу, а також зниження акцизів підштовхнули й Global Spirits почати розвивати свій узбецький напрямок. Його робота почалася в січні 2021‑го, а зараз компанія відкрила тут шість філіалів та завела у країну всі свої ключові бренди — Хортиця, Мороша, Шустов, Oreanda.

«До кінця 2022 року ми плануємо забрати, напевно, 25 % ринку, — прогнозує Долганов, топменеджер Global Spirits. — Завдяки тому, що тут немає сильних конкурентів, системних компаній».

Харчова промисловість, туризм, текстильне виробництво та агросектор — саме їх перераховує Юсупов із Центру економічного розвитку, вважаючи інвестиційні перспективи цих галузей в економіці Узбекистану найнадійнішими.

А українські агрокомпанії вже реагують на такі прогнози. Так, наш виробник добрив Grossdorf зайшов в Узбекистан ще три роки тому, збудувавши тут завод із фокусом на карбамідо-аміачну суміш та проінвестувавши близько $ 1 млн. У планах — будівництво ще одного заводу.

Утім, обсяги продажу зростають не надто активно. «Динаміку я оцінюю як не дуже хорошу, адже ми розраховували на набагато більше, — каже Андрій Халявка, власник компанії Grossdorf. — Але, звісно, проєкт матиме продовження».

У 2019‑му у Grossdorf в Узбекистані з’явився конкурент з України — компанія Укравіт, що вже будує завод для виробництва добрив та засобів захисту рослин. На додаток до цього насіннєвий завод американської компанії Corteva Agriscience з Полтавської області цього року вперше поставить до країни насіння кукурудзи.

Не хоче залишатися осторонь можливостей українська важка промисловість: у три рази зріс продаж труб компанії Інтерпайп на узбецькому ринку протягом 2019−2021 років. Країна видобуває понад 50 млрд кубометрів газу на рік, а високий попит на блакитне паливо змушує виробників цього ресурсу інвестувати в розширення своїх можливостей. Це створює попит на продукцію Інтерпайпу, який продає свої вироби держкомпаніям Узбекнафтогаз та Узтрансгаз, а також приватній нафтосервісній компанії Eriell.

«У країні реалізуються інфраструктурні проєкти, зростає видобуток вуглеводнів, — коментує Сергій Луговський, директор продажу у країнах СНД компанії Інтерпайп. — Це дуже перспективний ринок».

Уже понад три роки одним із основних дистриб’юторів автомобілів в Узбекистані є компанія Автокапітал, що входить у групу Укравто. Вона знає, що робить: станом на кінець 2019‑го на тисячу узбеків припадав лише 91 автомобіль проти 500 автомобілів на одного жителя у Західній Європі.

Свою нішу в Узбекистані знайшов українець Юрій Гладкий, співзасновник маркетингової агенції Grape. Його курс лекцій про створення бренду в секторі нерухомості має попит у Центральній Азії та, зокрема, серед узбецьких маркетологів. У лютому він відвідав Ташкент, аби поспілкуватися з тутешніми держслужбовцями про розробку маркетингу туризму Узбекистану.

«В узбеків дефіцит розуміння, як запаковувати свої продукти та як розвертати комунікації не лише локально, а й в інших країнах», — підкреслює Гладкий. Надбати таке розуміння допомагає також українська компанія Fedoriv Group, яка надає маркетингові послуги мережі Korzinka.

zakaz.ua

ТЕХНОЛОГІЇ ПЕРЕМАГАЮТЬ БАЗАРИ:
Оператор онлайн-доставки Zakaz прийшов до Узбекистану в 2020-му і потроху відвойовує ринкову територію у традиційних місцевих базарів / Фото: DR

Найцінніший експорт

Капіталом, технологіями, товарами та сервісами участь України в економіці Узбекистану не обмежується. Україна постачає сюди ще один вкрай цінний продукт — людські мізки, професійний досвід та менеджерські компетенції.

«Найбільша частина запитів на рекрутмент в Узбекистані звучить так: привезіть нам експатів», — розповідає Тетяна Скачко, генеральний менеджер провайдера HR-послуг Smart Solutions у Центральній Азії та Білорусі. Уже шість років ця компанія допомагає корпораціям регіону шукати персонал, причому попит на працівників в Узбекистані зріс настільки, що в середині 2020‑го Smart Solutions відкрила власний офіс у Ташкенті.

«Запити до нас надходять достатньо різнопланові, насамперед від FMCG-компаній [споживчий сектор]», — каже Скачко. Окрім цієї галузі, дефіцит кваліфікованих працівників відчувають місцеві мобільні оператори та крупні міжнародні групи, зокрема в секторі технологій.

Місцеві зарплати приємно вражають українців. Так, за даними Smart Solutions, менеджер із продажу в банку отримує до $ 1,8 тис. на місяць, інженер на виробництві — до $ 2,7 тис., а головний бухгалтер може розраховувати на $ 3,4 тис. Топменеджерам, своєю чергою, платять близько $ 8−10 тис. на місяць, а на додаток до цього — бонуси та соціальний пакет, що включає квартиру та школу або садочок для дітей.

Анатолій Демиденко — один із тих українських топменеджерів, хто вирішив будувати кар'єру в Узбекистані. Майже рік він живе в цій країні та очолює розвиток власної торгової марки в мережі супермаркетів Korzinka. Аналогічна робота в нього була в Україні.

Для Демиденка можливість розвивати сучасні технології ритейлу у традиційному узбецькому суспільстві є цікавим професійним викликом, адже місцева ділова культура досить специфічна. «Патріархальні традиції вносять свої нюанси у спілкування, ти маєш контролювати свої слова, бо не все може бути сприйнято адекватно», — каже Демиденко.

Також у компанію Korzinka приїхав працювати українець В’ячеслав Гриненко, ставши радником із розвитку логістики. «Запропонували хорошу роботу, тому торік переїхав», — каже він.

За словами топменеджера, Korzinka залучає експатів, щоб навчити свій персонал західним технологіям.

«Ташкент — дуже доглянуте місто, практично кожен газон має автополив, хоч у країні мало води», — наводить Гриненко ще один аргумент на користь Узбекистану.

«Місто будується, розвивається, перетворюється на Ташкент-Сіті», — додає Олександр Шатохін, ще один українець-керівник із мережі Korzinka.

А от Долганов звертає увагу на комфортні умови для сімейного життя. «У мене діти навчаються у приватній школі, це коштує $ 350 і вважається дорого, а в Києві я платив $ 800», — розповідає топменеджер. До того ж він називає місцеве населення дружнім та працелюбним.

Окрім побуту, топменеджери іноземних компаній позбавлені головного болю, який вони могли б мати в іншій країні, що розвивається. «Для узбеків іноземна компанія — наче манна небесна, яку вони кличуть до країни та намагаються її не чіпати ні на рівні податкової, ні на рівні інших органів, щоб не відлякати і щоб ніхто не почав скаржитися, як в Узбекистані погано», — стверджує Скачко.

т.скачко SS

 

МОДА НА ІНОЗЕМЦІВ: Тетяна Скачко з рекрутингової компанії Smart Solutions (генеральний менеджер у Центральній Азії та Білорусі) зазначає, що більшість її клієнтів в Узбекистані просять знайти фахівців із-за кордону, чий міжнародний досвід потрібен місцевому бізнесу / Фото: DR

Час робити бізнес

Україна стала вкрай важливою силою для узбецької економіки, наситивши її інвестиціями, товарами, сервісами та людським капіталом. Зростає і двосторонній товарообіг — у 2020‑му, за даними Держстату, він додав аж 30 %. А за рік країни встигають наторгувати на суму до $ 500 млн. Така співпраця є тим, що називається win-win, тобто взаємовигідним бізнесом.

Утім, Узбекистан має свої особ­ливості, котрі можуть обмежувати ділову співпрацю з Україною, зазначають аналітики. Якщо середньозважена ставка ввізного мита в Україні становить 2,9 %, то в Узбекистані вона сягає аж 14,8 %. Це означає, що в довгостроковій перспективі вигідніше будувати виробничі потужності в цій країні, а не постачати туди готові товари. Саме цього прагне узбецький уряд, який поки що регулює економіку в ручному режимі — дає податкові послаблення обраним компаніям і розпоряджається державними кредитами.

«У них чудові ресурси, країна розвивається, але бракує знань», — додає Гладкий з агенції Grape.

При цьому практично всі опитані НВ українські топменеджери погоджуються: якщо ти працюєш на зовнішніх ринках, то Узбекистан — це місце, яке точно заслуговує на бізнесову увагу.

«Ринок Узбеки­стану зростає, це ринок великий, зараз є можливість для іноземних інвестицій заходити туди, тому ми з нашими технологіями та нашою продукцією можемо успішно робити там бізнес», — зазначає Скачко зі Smart Solutions.

tashkent city

НОВИЙ ТАШКЕНТ: Столиця Узбекистану динамічно розбудовується і стає все яскравішою, принаймні вночі / Фото: Depositphotos